Що залишається робити, коли компанія разом з директорами, президентами, родичами, доцями і знайомими засралась по саме НІМОГУ і все гамно так і ллється через вінця? Це риторичне запитання, але я дам на нього відповідь. Залишається тільки й розказувати про якийсь нікому незрозумілий божественний рівень, що і ро
[censored] малошановні, перепрошую, дуже-дуже малошановні власники не менш дуже-дуже малошановної компанії "ВІЛ-147". А насправді все виглядає десь приблизно так- "голой жо
[censored] по асфальту".
Р.S.
Шановні генпідрядники, субпідрядники, потенційні працівники і замовники, коли ви чуєте назву "ВІЛ-147" у вас повинно виникати тільки одне бажання - "БІГІ ЛОЛА, БІГІ" і тікати ви повинні вчасно і далеко, щоб, боронь боже, вас не наздогнав отой "божественний" "РІВЕНЬ" ВІЛ-147. Недарма ж воно ВІЛОМ зветься - це ж чума 20 століття.
Гость (Веб-мастера, веб-дизайнеры),
2012-05-29 14:25:32