Перший тиждень - це суцільне промивання мозгів на тему того якою керівництво бачить цю палату, які ми всі дурні, як бути мудрими такими як вони, яку велику структуру палата уособлює в Україні. По дорозі ще кілька слів про продажі скажуть і може з психологом зустрінешся.
Другий тиждень. Далі починається рутина – набивання інформацією бази контактів. Норми тут високі – часу забирає багато.
Далі дзвінки. Питання з мобільним зв’язком досі не вирішено. Постійні поповнення і закінчення рахунків за дорогими тарифами…
Далі починається виправляння працівників – ви не такі, якщо нічого не виходить, то значить ви усі криві. Продати можна ж усе, тим більше якщо ми пропонуємо доплату!!
В процесі формується уява про структуру – всіх дрюкають за копійки і секунди, пропонують майже хамити компаніям і пояснювати, що вони імбецили, якщо вважають що нам не можна довіряти і що це все фуфло. Далі випливає, що тут страшенна плинність кадрів, і що за півроку за моїм місцем троє осіб вже пропрацювало… безслідно. На них навіть не посилаються ніколи.
Другий місяць приносить впевненість, що так думаєш не ти один і так думають усі працівники, які прийшли в один день з тобою. Наради на 1800 – норма. Наради по чотири години в день – норма.
І тут починається новий набір кадрів. Нових набирають , а деякі працівники, які прийшли 2 місяці перед тобою зникають. Такий собі робочий цикл.
І ти вже розумієш, що цей цикл короткий для лінійних працівників. Починається пошук нового варіанту – цього разу іншого.